Ніч яка місячна, зоряна, ясная!

Видно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай.

 

Сядемо в купочці ми під калиною 

І над панами я пан!

Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею

Стелиться в полі туман.

 

Ти не лякайся, що ніженьки босії

Вмочиш в холодну росу:

Я ж тебе, вірную, аж до хатиноньки

Сам на руках донесу.

 

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько,

Тепло – ні вітру, ні хмар…

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно палке, як жар.

 

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно палке, як жар.